…завжди відчувала певну єдиносутність зі світом Поезії. Цей світ вабив, зачаровував, поглинав. Пізніше прийшло розуміння, що поезія, як і щастя, — то стан душі, акумулююча ж енергія ліричного слова — очевидна, бо є силою, здатною і підтримати і захистити… Мимохіть спадають на думку слова Дмитра Павличка, що «коли мені не допоможуть вірші, то вже й не допоможуть лікарі…»

Книга «Жінка, яка в мені…» — то лишень несмілива спроба знайти своє місце у величезному Храмі поезії, окреслити куточок для прихистку душі, долучитися до вищого не як споживач, а як творець, виплекати свій поетичний пагін. Зізнаюся, це нелегко. Адже вірші писалися «для себе», окреслювали лише мій, інколи суто інтимний світ. А тому без будь-яких претензій на досконалість чи стрункість текстів (мої вірші — радше краплини емоцій і почуттів, що впали на папір), пропоную їх на розгляд читачеві і розраховую на розуміння.

Автор.