Гіркий вірш

Усі вони отут — заробітчани.
Шукають долі кращої. Чи шани.
І ошукатись — як води напиться —
чужі вітри. Чужі слова і лиця.
На чужині — ні цвіту, ані птаха.
В чужому краї — і трава не пахне.
Не гріє сонце.
Така вона, знайомства перша мить,
де люди португальською лиш мовлять,
а серце
Все їсть туман. Так вільгло…
Ув очі навіть подивитись пильно.
Тут сни тяжкі, мов мармурові плити.
А хочеться ж літати! І ле-
А хочеться — нечувана пишнота —
почути солов’я спасенну ноту,
потішитися кетягом калини.
Бджолу уздріти. Й ніби чарупину
медової відпити з кришталів
джерел, що пахнуть талим снігом…
Печені яблука… Горнятко мамалиги
Поставить просто так, на спориші.
…В нічних пейзажах (майже за Світлицьким!)
лиш небо видає не кріпосницьким,
їм прихиляє голову свою…
Хоч ночі напинаються й чужинські —
Гаптують зорі суто українські,
мов заполоччю — долю.

←  →